Такі слова надіслав мені мій друг по асьці, хто їх автор - на час публікації я так і не дізнався... але подам на загал, надіюся автор не образиться і об'явиться сам... Я не дуже люблю сало, не ношу вишиванку і не повністю знаю слова нашого гімну. Я не перепливав Дніпра навіть впоперек, і не вмію танцювать гопака. На моєму столі не лежить "Кобзар", а рушники на стіні висять лише в батьків. Моя кров червона, а не жовто-блакитна. Я часом відмінюю "пальто" та "кіно", проте три найважливіші слова я сказав не українською. Я – українець? Я вболіваю за "Динамо", за Кличків і Клочкову. Я бачив цю землю з ілюмінатора Боїнга, але я повернувся. Мені не потрібні неонові міста та силіконові жінки. Я не житиму там, де вулиці без імен, а люди соромляться назвати свого батька. Я лишуся тут. Де земля ще не прохолола від вогню, і ще не стерлись на плитах імена нажаль забутих предків. Де дівчата читають у метро та пишуть вірші на парах з теорграматики. Де на грошах поети, а не президенти. Де жартують смішно, а посміхаються щиро. І з серця не викреслити п'яту графу. Я – українець. Я люблю вузькі вулиці Львова та київські проспекти. Мені стануть рідними безтурботна Одеса, діловий Донецьк та легендарна Полтава. Я не вірю патріотам на трибунах, але вірю патріотам в окопах. Я вірю в цю країну: вірю цьому повітрю – воно тримає купол, цим горам – вони тримають страховку, цим людям – вони тримають слово. Я люблю стук каблучків плиткою Хрещатика, скрип снігу вдома та шурхіт кримської гальки. Мені ніколи не забути української колискової та поцілунку на дев'ятому. А ще мені часто сниться неосяжне небо та поле пшениці. І мій син народиться тут. Я – українець! П.С. якщо Вам сподобалися ці слова - поділіться ними зі своїми друзями! Коментуйте ;)